Документи, які підтверджують господарські операції, повинні розкривати їх суть, справжність, економічну вигоду та ділову мету. Без цього їх неможливо вважати реальними!

Фабула судового акту: ВСУ «зломав» три рішення судів на користь платника податків і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв’язку із поверхневістю, неповнотою та поспішністю судів при дослідженні господарських операцій цього платника податків на предмет їх реальності та товарності.

Так, реальні зміни майнового стану платника податків є визначальною ознакою господарської операції, яка дозволяє віднести грошову суму такої операцію на витрати та зменшити оподатковуваний дохід платника податків. Проте, судам для підтвердження господарської операції необхідно досліджувати докази – документи, які б не лише формально описували зовнішню форму, а і розкривали внутрішню суть такої операції, її справжність та економічну вигоду, ділову мету.  Якщо таких документів немає у матеріалах справи, і вони не були надані платником податків під час перевірки, то тоді неможливо підтвердити реальність та товарність спірної господарської операції. (ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні)

ВСУ ставлячи під сумнів господарські операції платника податків з контрагентами підкреслив, що у справі відсутні докази, які б підтверджували здатність контрагентів виконати прийняті на себе договірні зобов’язання, за які їм були сплачені кошти. Зокрема, судам слід було перевірити чи має   контрагент позивача управлінський та/або технічний персонал, основні кошти, виробничі активи, складські приміщення, транспортні та інші засоби, що можуть свідчити про можливість здійснення ним операцій з поставки сировини; чи технічні умови виготовлення плівки ПЕТФ зобов’язували контрагента відшукувати саме суб’єктів господарювання, які з огляду на такі умови її виготовлення були спроможні поставити потрібну продукцію. Підлягають з’ясуванню й умови поставки сировини, зокрема, чи володіє контрагент виробничими та технологічними потужностями і має спеціально підготовлених працівників (персонал), за наявності яких може організувати та виконати поставку сировини для позивача, чи поставило воно насправді продукцію, якщо так, то як саме; що свідчить про її переміщення і доставку; як повинно було оформлятись виконання поставки; чи знав і чи не міг не знати платник податку про виробничий, технологічний й кадровий потенціал виконавця та його здатність виконати обумовлену поставку тощо.